підкувати

ПІДКО́ВУВАТИ (коня), КУВА́ТИ, КУ́ТИ діал. — Док.: підкува́ти. — В ковальській справі до тебе прийшов. Може б, мені коня підкував (Д. Бедзик); Привів коня кувати, коли кузня згоріла! (прислів'я); Хтось до вас строкатого коника приводив кути (Марко Вовчок).

УЧИТИ (ВЧИТИ) кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ), ОСВІ́ЧУВАТИ рідше, ОБУЧА́ТИ діал.; ПІДКО́ВУВАТИ розм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИ розм. (суворо вчити). — Док.: навчи́ти (научи́ти), обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); — Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ'яненко); Підкувати учня з алгебри; — Ніколи не була я в школі, — згадує Олена Семенівна. — Саме життя школило мене (з журналу).

Значення в інших словниках

1. підкувати — підкува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. підкувати — див. підковувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. підкувати — ПІДКУВА́ТИ див. підко́вувати.  Словник української мови у 20 томах
4. підкувати — підко́вувати / підкува́ти на всі чоти́ри кого. 1. Добре навчати кого-небудь, даючи глибокі знання. Підкував на всі чотири дядька, підкуєш і татка (Укр.. присл..). 2. Карати за які-небудь вчинки. — Гляди мені, гляди,— в тон йому сказав Артем.  Фразеологічний словник української мови
5. підкувати — Підкува́ти, див. підко́вувати  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. підкувати — ПІДКУВА́ТИ див. підко́вувати.  Словник української мови в 11 томах
7. підкувати — Підкувати см. підковувати.  Словник української мови Грінченка