римар

ЛИ́МАР (майстер, який виготовляє ремінну збрую), РИ́МАР розм., ШО́РНИК розм. Дядько Микита повів Сашка в Туркенівку, щоб віддати в майстерню до тамтешнього лимаря (Л. Юхвід); Вирізьбляє блискавиця Шви на синім полотні. Римар вносить шмат сириці І сідає при вікні (М. Стельмах); (Конон:) Мене вивчав той шорник, що недавно у попа лагодив хомути (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. римар — ри́мар іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. римар — див. шорник  Словник синонімів Вусика
3. римар — -я, ч., розм., рідко. Те саме, що лимар.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. римар — РИ́МАР, я, ч., розм., рідко. Те саме, що ли́мар. У XVI –XVII ст. у місті буйно розквітали всілякі ремесла. На кожному кроці можна було здибати чинбаря, римаря, стельмаха, броваря, коваля, бублейника, кравця і т. ін (з наук. літ.); Римар вносить шмат сириці і сідає при вікні (М. Стельмах).  Словник української мови у 20 томах
5. римар — ри́мар іст. ремісник, який шиє ремінну кінську збрую  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. римар — А, ч. Ігор Римарук.  Словник сучасного українського сленгу
7. римар — Ри́мар, -ря, -реві; -марі, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. римар — РИ́МАР, я, ч., розм., рідко. Те саме, що ли́мар. У XVI-XVII ст. у місті буйно розквітали всілякі ремесла. На кожному кроці можна було здибати чинбаря, римаря, стельмаха, броваря, коваля, бублейника, кравця і т. ін. (Нар. тв. та етн.  Словник української мови в 11 томах