розкаяння

КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Глібов); До світу плач її по хаті, до світу каяння (Марко Вовчок); В її очах не було ні сорому, ні розкаяння (М. Ю. Тарновський); — Ви в яких справах до воєнкома?.. — Прийшов з покаянням (М. Стельмах); Вона прийме його і його покуту, але.. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Хоткевич); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити.., але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв).

Значення в інших словниках

1. розкаяння — розка́яння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. розкаяння — -я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розкаяння — РОЗКА́ЯННЯ, я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку. В її очах не було ні сорому, ні розкаяння, а тільки затамована злість, що мала вилитися на його безвинну голову (М.  Словник української мови у 20 томах
4. розкаяння — РОЗКА́ЯННЯ, я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку. В її очах не було ні сорому, ні розкаяння, а тільки затамована злість, що мала вилитися на його безвинну голову (М. Ю. Тарн., День..  Словник української мови в 11 томах