розкаяння

РОЗКА́ЯННЯ, я, с.

Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку.

В її очах не було ні сорому, ні розкаяння, а тільки затамована злість, що мала вилитися на його безвинну голову (М. Ю. Тарновський);

Як жаль того, кому вже принесла Ряд зморщок молодість для хмурого чола І, відібравши кращі всі бажання, Саме засмучене розкаяння дала (М. Рильський (ред.), пер. з тв. М. Лермонтова);

Душа, розкаянням бита, для Нього дорожча (І. Драч).

Значення в інших словниках

1. розкаяння — розка́яння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. розкаяння — -я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розкаяння — КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л.  Словник синонімів української мови
4. розкаяння — РОЗКА́ЯННЯ, я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку. В її очах не було ні сорому, ні розкаяння, а тільки затамована злість, що мала вилитися на його безвинну голову (М. Ю. Тарн., День..  Словник української мови в 11 томах