розколотий

РОЗЧА́ХНУТИЙ (про дерева, гілки тощо — який розчахнувся, розколовся на частини); РОЗЧА́ХНЕНИЙ, РОЗЩЕ́ПЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛОТИЙ. Він добре знав місцевість, і за кілька хвилин опинився біля розчахнутої верби (Григорій Тютюнник); Десь близько хрусне під вагою снігу розчахнена гілка (Я. Качура); З-за стовбура старої розщепленої верби.. виходить Мавка (Леся Українка); На подвір'ї лунко стріляє розколене дерево (М. Стельмах); Розколота й стара, вона (верба) стояла.. Всіма забута у кутку двора (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. розколотий — розко́лотий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розколотий — розколений, -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розколоти. || розколото, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен.Який розколовся (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розколотий — РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розколо́ти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (О.  Словник української мови у 20 томах
4. розколотий — Розко́лений і розко́лотий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розколотий — РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколо́ти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб.  Словник української мови в 11 томах