розколотий
РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розколо́ти.
Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (О. Кобилянська);
Наталя, виявляється, самотужки підтягла ослаблі струни в піаніно з розколотою кимось кришкою (Ю. Збанацький);
* Образно. Вітри падолиста й сніги падолиста! Розколота вибухом північ імлиста, Вогнем український процвів падолист! (Л. Первомайський);
// розко́лено, розко́лото, безос. пред.
Дівчинку здибав колись маленьку Там, де землю Дніпром розколото (Є. Плужник);
// у знач. прикм.
Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда (І. Нечуй-Левицький).
2. у знач. прикм., перен. Який розколовся (у 2 знач.).
Словник української мови (СУМ-20)