розколотий
РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розколо́ти.
Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (О. Кобилянська);
Наталя, виявляється, самотужки підтягла ослаблі струни в піаніно з розколотою кимось кришкою (Ю. Збанацький);
* Образно. Вітри падолиста й сніги падолиста! Розколота вибухом північ імлиста, Вогнем український процвів падолист! (Л. Первомайський);
// розко́лено, розко́лото, безос. пред.
Дівчинку здибав колись маленьку Там, де землю Дніпром розколото (Є. Плужник);
// у знач. прикм.
Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда (І. Нечуй-Левицький).
2. у знач. прикм., перен. Який розколовся (у 2 знач.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розколотий — розко́лотий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розколотий — розколений, -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розколоти. || розколото, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен.Який розколовся (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- розколотий — РОЗЧА́ХНУТИЙ (про дерева, гілки тощо — який розчахнувся, розколовся на частини); РОЗЧА́ХНЕНИЙ, РОЗЩЕ́ПЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛОТИЙ. Словник синонімів української мови
- розколотий — Розко́лений і розко́лотий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розколотий — РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколо́ти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб. Словник української мови в 11 томах