розколотий
РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколо́ти.
Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб., І, 1956, 450);
Наталя, виявляється, самотужки підтягла ослаблі струни в піаніно з розколотою кимось кришкою (Збан., Сеспель, 1961, 417);
В сучасному світі, розколотому на два ворожі табори, точиться запекла боротьба між силами прогресу і силами реакції (Ком. Укр., 5, 1963, 70);
*Образно. Вітри падолиста й сніги падолиста! Розколота вибухом північ імлиста, Вогнем український процвів падолист! (Перв., І, 1958, 350);
// У знач. прикм.
Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда (Н.-Лев., І, 1956, 392);
// розко́лото, безос. присудк. сл.
Дівчинку здибав колись маленьку Там, де землю Дніпром розколото (Плужник, Вибр., 1966, 163).
2. у знач. прикм., перен. Який розколовся (у 2 знач.).
Значення в інших словниках
- розколотий — розко́лотий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розколотий — розколений, -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розколоти. || розколото, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен.Який розколовся (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- розколотий — РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розколо́ти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (О. Словник української мови у 20 томах
- розколотий — РОЗЧА́ХНУТИЙ (про дерева, гілки тощо — який розчахнувся, розколовся на частини); РОЗЧА́ХНЕНИЙ, РОЗЩЕ́ПЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, РОЗКО́ЛОТИЙ. Словник синонімів української мови
- розколотий — Розко́лений і розко́лотий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)