розлучати

ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть.. Корови да бики ревуть, Телят дівчата розлучають (Укр. поети-романтики..).

Значення в інших словниках

1. розлучати — розлуча́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. розлучати — -аю, -аєш і рідко розлучувати, -ую, -уєш, недок., розлучити, -лучу, -лучиш, док., перех. 1》 Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один від одного. 2》 Роз'єднувати, відділяти одне від одного кого-небудь (близьких, рідних, друзів і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розлучати — РОЗЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., кого. 1. Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один під одного. Довго я з ним просиділа ..  Словник української мови у 20 томах
4. розлучати — РОЗЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., перех. 1. Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один під одного. Довго я з ним просиділа..  Словник української мови в 11 томах
5. розлучати — Розлуча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. розлучи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Разлучать, разлучить. Не розлучай мене з милим. Мет. 73. Розлучено нас обоє як на орлі крила. Грин. III. 246. 2) Отдѣлять, отдѣлить свой скотъ изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218.  Словник української мови Грінченка