розумаха
РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко. Лучче з розумним у біді, ніж з дурним у добрі (прислів'я); Піде Тарас Шевченко до Гребінки на гуляння, та як зберуться там розумники, читальники, музики, творці книжок, картин мистецьких, горьоване усе забуде,.. звеселить собі і товариству настрій (Д. Косарик); — Ти, певне, далеко підеш. Уперше бачу такого розумаку (О. Донченко); — То дід-голова! ..Про старовину вам розкаже, говіркий який!.. (Ганна Барвінок); Та знає сонечко: паніти над землею Повинен розумець — Абу-Ісхак султан (А. Кримський); Молодий, та ба: мисливець (Словник Б. Грінченка).
Словник синонімів української мови