розумаха

РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко. Лучче з розумним у біді, ніж з дурним у добрі (прислів'я); Піде Тарас Шевченко до Гребінки на гуляння, та як зберуться там розумники, читальники, музики, творці книжок, картин мистецьких, горьоване усе забуде,.. звеселить собі і товариству настрій (Д. Косарик); — Ти, певне, далеко підеш. Уперше бачу такого розумаку (О. Донченко); — То дід-голова! ..Про старовину вам розкаже, говіркий який!.. (Ганна Барвінок); Та знає сонечко: паніти над землею Повинен розумець — Абу-Ісхак султан (А. Кримський); Молодий, та ба: мисливець (Словник Б. Грінченка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розумаха — розума́ха іменник чоловічого або жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. розумаха — див. розумний Словник синонімів Вусика
  3. розумаха — -и, ч. і ж., розм. Розумна людина. || ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розумаха — РОЗУМА́ХА див. розума́ка. Словник української мови у 20 томах
  5. розумаха — Розума́ха, -хи, -сі (сп. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. розумаха — РОЗУМА́ХА див. розума́ка. Словник української мови в 11 томах
  7. розумаха — Розумаха, -хи об. Умный человѣкъ, мудрець. Словник української мови Грінченка