1. Словник синонімів української мови

розумець

РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко. Лучче з розумним у біді, ніж з дурним у добрі (прислів'я); Піде Тарас Шевченко до Гребінки на гуляння, та як зберуться там розумники, читальники, музики, творці книжок, картин мистецьких, горьоване усе забуде,.. звеселить собі і товариству настрій (Д. Косарик); — Ти, певне, далеко підеш. Уперше бачу такого розумаку (О. Донченко); — То дід-голова! ..Про старовину вам розкаже, говіркий який!.. (Ганна Барвінок); Та знає сонечко: паніти над землею Повинен розумець — Абу-Ісхак султан (А. Кримський); Молодий, та ба: мисливець (Словник Б. Грінченка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розумець — розуме́ць 1 іменник чоловічого роду, істота розумник розуме́ць 2 іменник чоловічого роду розум Орфографічний словник української мови
  2. розумець — -мця, ч. Зменш.-пестл. до розум 1), 2). || ірон. Те саме, що розумаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розумець — РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2. Невеликий розумець [у барана], – звичайно німина, – а все-таки такий, як Бог йому дав (І. Франко); А та вже перелякалася. Що й був розумець – вискочив (Г. Хоткевич); // ірон. Те саме, що розума́ка. Словник української мови у 20 томах
  4. розумець — РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2. Невеликий розумець [у вівці], — звичайно німина,— а все-таки такий, як бог йому дав (Фр., IV, 1950, 25); А та вже перелякалася. Що й був розумець — вискочив (Хотк., І, 1966, 78); // ірон. Словник української мови в 11 томах
  5. розумець — I. Розумець, -мця м. Умникъ. Бач, який найшовся розумець. Черниг. --------------- II. Розуме́ць, -мцю м. ум. отъ розум. Словник української мови Грінченка