розумець

РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч.

Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2.

Невеликий розумець [у барана], – звичайно німина, – а все-таки такий, як Бог йому дав (І. Франко);

А та вже перелякалася. Що й був розумець – вискочив (Г. Хоткевич);

// ірон. Те саме, що розума́ка.

Бач, який найшовся розумець (Сл. Б. Грінченка);

Старий знову чогось не помирився із сином .. А потім, дивись, і сусідам піде жалітися, що його сякий не такий розумець не має в голові олії (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розумець — розуме́ць 1 іменник чоловічого роду, істота розумник розуме́ць 2 іменник чоловічого роду розум Орфографічний словник української мови
  2. розумець — -мця, ч. Зменш.-пестл. до розум 1), 2). || ірон. Те саме, що розумаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розумець — РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко. Словник синонімів української мови
  4. розумець — РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2. Невеликий розумець [у вівці], — звичайно німина,— а все-таки такий, як бог йому дав (Фр., IV, 1950, 25); А та вже перелякалася. Що й був розумець — вискочив (Хотк., І, 1966, 78); // ірон. Словник української мови в 11 томах
  5. розумець — I. Розумець, -мця м. Умникъ. Бач, який найшовся розумець. Черниг. --------------- II. Розуме́ць, -мцю м. ум. отъ розум. Словник української мови Грінченка