стидити

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИ розм., СО́ВІСТИТИ розм., СТРАМИ́ТИ розм., СРАМИ́ТИ заст., УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ) розм., УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ) розм. — Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити (всоро́мити) розм. пристрами́ти, устидати (встида́ти). Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже (Василь) прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. стидити — стиди́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. стидити — див. страмити, корити  Словник чужослів Павло Штепа
3. стидити — СТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш і розм. СТИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого. Докоряти за що-небудь, викликаючи у когось почуття стида; соромити. Піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участі сільського вчителя (С. Васильченко); Зануда..  Словник української мови у 20 томах
4. стидити — -джу, -диш і розм. стидати, -аю, -аєш, недок., перех. Докоряти за що-небудь, викликаючи у когось почуття стида; соромити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. стидити — СТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш і розм. СТИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Докоряти за що-небудь, викликаючи у когось почуття стида; соромити. Піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участі сільського вчителя (Вас., І, 1959, 84); Зануда..  Словник української мови в 11 томах
6. стидити — Стиди́ти, -джу́, -ди́ш гл. Стыдить.  Словник української мови Грінченка