стогнати
ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.
СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., НУ́ДИТИ розм., НИ́ТИ розм. (набридливо скаржитися); КВО́ЛИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЖА́ЛУВАТИСЯ розм., ЖАЛКУВА́ТИСЯ діал., ПРИСКА́РЖУВАТИ розм. заст., МАРИКУВА́ТИ діал., ПАДКУВА́ТИ діал., ПА́ДЬКАТИ діал., ПА́ДЬКАТИСЯ діал. (скаржитися на біль, утому). — Док.: поска́ржитися, наска́ржитися, поре́мствувати, пожалі́тися, нажалі́тися, зажалі́тися, пожа́луватися, приска́ржити. Люди звикли скаржитися на труднощі тих часів, у які їм випало жити (П. Загребельний); Люди почали вже нарікати на голову, що він розганяє вечорниці (І. Нечуй-Левицький); Не ремствувала (Оксана) й на Олексія, дарма що відцурався від неї, що покинув самотню (Л. Яновська); Наталя жалілася йому, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою (С. Васильченко); — Ну, і згляньтеся, людонькове, скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар (І. Франко); (Килина:) Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала (М. Коцюбинський); Таке обличчя помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нічого й сама з ними разом всміхається (Марко Вовчок); Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували (брати) один на одного (І. Франко); (Рипнюк:) Догану записали... І вам догану... (Курінний:) Не скигли. Ще не з такого становища виходили (М. Зарудний); Вже навіть говорити було ні про що — подій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару Божу — не вистачало сили й бажання (Ю. Збанацький); — А випито скільки? А поїдено.. А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Остап Вишня); Плакала ти плакала, нила, сумувала (Я. Щоголів); — Ох, як я наморилася, — кволилася Пріська (Панас Мирний).
СТОГНА́ТИ (видавати протяжні жалібні звуки від болю, туги, напруження і т. ін.), О́ХКАТИ розм., О́ХАТИ розм., О́ЙКАТИ розм., ОЙО́ЙКАТИ розм., ЙО́ЙКАТИ розм., ЙО́ЙКАТИСЯ діал.; ЗО́ЙКАТИ (видавати зойки від болю, горя тощо), КРЕКТА́ТИ (звичайно від напруження). Слаба жалібно стогнала день і ніч (М. Коцюбинський); Федір слухав активно, то протестуючи проти несправедливості, то співчуваючи, то просто охкаючи (Ю. Збанацький); Причалапали старі баби, охаючи (Марко Вовчок); Одного разу моїй сестрі рознесло коліно, вона стогнала й ойкала (І. Сенченко); Грицуня розболіло вухо; він не витримав: став ізразу йойкати, а далі гірко розплакався (Лесь Мартович); Баба.. рівночасно билася в груди й йойкалася та нарікала сама на себе (Марко Черемшина); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Хворі прокидалися, котрі могли, підводились, інші кректали й важко поверталися в ліжках (А. Головко).
Словник синонімів української мови