трухати
ТРЮ́ХАТИ розм. (про тварин, перев. про коней — бігти дрібною риссю), ТРЮХИ́КАТИ розм., ТЮ́ПАТИ розм., ТЮПА́ЧИТИ (ТЮПА́ШИТИ) розм., ДРІБОТІ́ТИ (ДРІБОТА́ТИ) розм., ТРУ́ХАТИ розм., ТРУХИ́КАТИ розм. Трюхав вороний по накоченій вулиці, баско вигравав так, що й підганяти його не треба (І. Кириленко); Дорогою трюхикають низькорослі коненята (М. Стельмах); Конячка весело форкала, тюпала, сани.. немилосердно кидало з вибою у вибій (Ю. Збанацький); Хоч вовчиця з своїми виплодками й тюпачила за ним (вовком), але весь час норовила вона гризнути його за хляле стегно (П. Загребельний); Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (О. Досвітній); Коні легко трухикали шляхом й нетерпляче одмахувалися хвостами на хазяйський батіг (Г. Епік).
Словник синонімів української мови