удогін

НАВЗДОГІ́Н (НАЗДОГІ́Н) (доганяючи, слідом за тим, хто або що віддаляється), НАВЗДОГІ́НЦІ (НАЗДОГІ́НЦІ) розм., ВДОГІ́Н (УДОГІ́Н) поет. До берега рідного судна прямують, За ними чайки навздогін (В. Бичко); Марія швидко пішла наздогін (Ю. Смолич); Собаки знов загавкали, побігли навздогінці за кіньми (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. вслід.

Значення в інших словниках

1. удогін — удогі́н прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. удогін — УДОГІ́Н див. вдогі́н.  Словник української мови у 20 томах