шляхтич

ДВОРЯНИ́Н (особа, що належить до дворянства), ШЛЯ́ХТИЧ, ШЛЯХТЯ́НИН рідше. Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (прислів'я); — Я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть (І. Нечуй-Левицький); Та скільки тих сварок було серед шляхтян (переклад М. Рильського). — Пор. пан.

Значення в інших словниках

1. шляхтич — Пан, маґнат, вельможа, дворянин, аристократ.  Словник синонімів Караванського
2. шляхтич — ШЛЯ́ХТИЧ, а, ч. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці...  Словник української мови у 20 томах
3. шляхтич — шля́хтич іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
4. шляхтич — -а, ч. Особа, що належить до шляхти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. шляхтич — Шля́хтич, -ча, -чеві, -чем, -чу! -тичі, -чів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. шляхтич — ШЛЯ́ХТИЧ, а, ч. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, А дам [Міцкевич] зростав в обстановці...  Словник української мови в 11 томах
7. шляхтич — Шляхтич, -ча м. Дворянинъ. Ном. № 858, 880. Було тут три шляхтичі; два пило — платило, а третій пив — зброю лишив. Чуб. V. 64.  Словник української мови Грінченка