ятіл

ДЯ́ТЕЛ (лісовий птах), ЖОВНА́, Я́ТЕЛ (Я́ТІЛ) (Я́ТІЛЬ) діал., КЛЮВА́К діал., КЛЮЙДЕ́РЕВО діал., ДОВБА́Ч діал., ДОВБА́ЛО діал. В дубову кору дятел стука (Я. Щоголів); Ворона крякне та жовна о пень сухий застукотить (І. Франко); Вистукує барвистий ятел у кору стовбурів (А. Шиян); Провору тишу протинав стук ятеля по дзвінкій корі (Ю. Яновський); Зляканий клювак порснув з-під вербового пенька (І. Ле); Птиця клюйдерево вистукує, як ковач: тук-тук-тук, ніби молотком у кузні (А. Хижняк); Ой довбачу зелененький, довбачу, довбачу, А я бідна сиротонька, не смійся, багачу (пісня).

Значення в інших словниках

1. ятіл — див. ятел.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. ятіл — Я́ТІЛ див. я́тел.  Словник української мови у 20 томах
3. ятіл — я́тіл іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
4. ятіл — Я́ТІЛ див. я́тел.  Словник української мови в 11 томах
5. ятіл — Я́тел и я́тіл, я́тла м. Дятелъ. Грин. II. 4. Ятіл прилетів. Рудч. Ск. І. 155. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця. Св. Л. 2111. ум. я́тлик, я́тличок. Ятлик і полетів. Грин. І. 145. --------------- Я́тіл, ятла м. см. ятел.  Словник української мови Грінченка