вирій —
ви́рій іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
вирій —
[вир'ій] -йу, ор. -йеим, м. (ў) -йі
Орфоепічний словник української мови
вирій —
-ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вирій —
ВИ́РІЙ, рідко И́РІЙ, І́РІЙ, ю, ч. 1. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть Журавлів ключі (Я. Щоголів); Брате! В серці задзвеніли Срібнокрилі журавлі! Хто? Куди? І де той ирій?...
Словник української мови у 20 томах
вирій —
ВИ́РІЙ (південні, теплі краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи), ТЕПЛИ́ЧИНА діал. Прилетіли лелеки з вирію, кружляють над селом (Ф. Малицький); Вернули пернаті з тепличини (С. Ковалів).
Словник синонімів української мови
вирій —
Ви́рій і і́рій, -рію, -рієві, -рієм і́рій і ви́рій, -рію, -рієві
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
вирій —
ВИ́РІЙ, ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть журавлів ключі (Щог.
Словник української мови в 11 томах
вирій —
Ви́рій, -рію м. Теплыя страны, куда птицы улетаютъ на зиму. Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю. Стор. МПр. 167. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла. Мет. 211.
Словник української мови Грінченка