доконче

пр., конче, конечно, неодмінно, обов'язково, доконечне; (треба) о. до зарізу, кров з носа.

Значення в інших словниках

1. доконче — доко́нче прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. доконче — присл. Те саме, що доконечно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. доконче — див. обов'язково  Словник синонімів Вусика
4. доконче — ОБОВ'ЯЗКО́ВО (не дивлячись ні на які обставини, труднощі і т. ін.), НЕОДМІ́ННО, КО́НЧЕ, НЕУХИ́ЛЬНО, ДОКОНЕ́ЧНО (ДОКОНЕ́ЧНЕ), ДОКО́НЧЕ, БУ́ДЬ-ЩО, БУДЬ-ЩО-БУ́ДЬ, НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), НЕМИНУ́ЧЕ, ПРИ́ТЬМО́М розм., ПРО́БІ розм.  Словник синонімів української мови
5. доконче — Доко́нче, доконе́чне, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. доконче — ДОКО́НЧЕ, присл. Те саме, що доконе́чно. Вони були певні, що приятелі говорять доконче за їх [них], та ще й щось дуже цікаве (Н.-Лев., III, 1956, 319); Переляканий батько ледве переконав його, що вчитись доконче треба (Гжицький, У світ.., 1960, 10).  Словник української мови в 11 томах
7. доконче — Доконче нар. = доконечне. Дещо. 99. Доконче привезу (книжок). Левиц. Пов. 209.  Словник української мови Грінченка