елегія —
еле́гія іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
елегія —
(гр. elegeia, elegos — скаpга) вipш, у якому виpаженi настpої жуpби, туги, смутку, безнадiї, меланхолiї. Пошиpений у твоpчостi сентименталiстiв та pомантикiв (“Осіння елегія” О. Блока).
Словник стилістичних термінів
елегія —
-ї, ж. 1》 Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. || В античній поезії – вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми. 2》 Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру. 3》 перен. Смуток, меланхолія.
Великий тлумачний словник сучасної мови
елегія —
(від гр. elegos — жалоба, журба) — п’єса сумного, журливого характеру. Зразки Е. створили Г.Персел, Л.Бетховен, М.Глінка, Ф.Ліст, М.Лисенко, І.Стравінський, П.Чайковський та ін.
Словник-довідник музичних термінів
елегія —
• елегія (грец. 'ελεγεία — журлива пісня) - лірич. жанр медитативного або емоційного, нерідко — журливого змісту. Виникла в Греції у 7 ст. до н. е. як вірш, написаний елегійним дистихом. У творчості давньогрец. поетів 7 — 6 ст. до н.
Українська літературна енциклопедія
елегія —
еле́гія (грец. ελεγεία, від έλεγος – журлива пісня) 1. Один з жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру.
Словник іншомовних слів Мельничука
елегія —
Ліричний вірш, з настроями смутку, задуми, жалю; античні е., побудовані у формі елегійного дистиха, відзначаються багатством тематики та настроїв.
Універсальний словник-енциклопедія
елегія —
ЕЛЕ́ГІЯ, ї, ж. 1. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч.
Словник української мови в 11 томах
елегія —
Елегія, -гії ж. Элегія. Як би ви знали, паничі, де люде плачуть живучи, то ви б елегій не творили. Шевч. ІІ. 152.
Словник української мови Грінченка