Значення в інших словниках
-
ефір —
ефі́р 1 іменник чоловічого роду гіпотетичне середовище, яке заповнює Всесвіт ефі́р 2 іменник чоловічого роду хімічна сполука
Орфографічний словник української мови
-
ефір —
[еиф’ір] -ру, м. (на) -р'і
Орфоепічний словник української мови
-
ефір —
-у, ч. 1》 У давньогрецькій міфології – найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. 2》 Далека височінь, безповітряний простір. 3》 Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі. 4》 хім.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
ефір —
Етер
Словник чужослів Павло Штепа
-
ефір —
ефі́р (грец. αίθήρ) 1. За уявленням давніх греків, сонцесяйний верхній шар повітря, де перебували боги. 2. Гадане середовище, яке нібито заповнювало проміжки між частинками і весь світовий простір. Існуванням Е. прагнули пояснити поширення світла тощо.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
ефір —
(діетиловий ефір, етиловий ефір) С2Н5ОС2Н5, органічна сполука, безбарвна летка рідина з дурманними властивостями і характерним запахом; дуже легкозаймистий; з повітрям утворює вибухові суміші; застосовують як розчинник, в медицині — для наркозу.
Універсальний словник-енциклопедія
-
ефір —
ЕФІ́Р, у, ч. 1. У грецькій міфології — найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. Наші тілечко з ефіру, Наші крильця з вітерків; Відкіля ми прилетіли — Ми не знаєм од віків (Щог., Поезії, 1958, 310)...
Словник української мови в 11 томах