злочинець

юр. правопорушник, кн. беззаконник, ок. лихочинець; (тяжкий) лиходій, харцизяка, харцизник; (кривавий) душогуб, обр. Каїн; р. злочинник.

Значення в інших словниках

1. злочинець — злочи́нець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. злочинець — [злочинеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
3. злочинець — -нця, ч. Особа, що вчинила злочин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. злочинець — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю.  Словник синонімів української мови
5. злочинець — Злочи́нець, -нця, -нцеві, -чи́нцю! -чи́нці, -нців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. злочинець — ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363); [Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
7. злочинець — Злочинець, -нця м. Злодѣй, преступникъ. Мир. ХРВ. 55. Мкр. Г. 5. Злочинцеві всі дні сповняє туга. К. Іов. 33.  Словник української мови Грінченка