злочинець
ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин.
Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363);
[Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр., II, 1951, 536);
Я. Галанові пощастило стати свідком і літописцем суду над головними воєнними злочинцями (Іст. укр. літ., II, 1956, 232);
*У порівн. Анеля підскочила і перелякалася, мов злочинець, зловлений на гарячім учинку (Фр., VI, 1951, 437).
Словник української мови (СУМ-11)