1. Словник української мови в 11 томах

злочинець

ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин.

Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363);

[Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр., II, 1951, 536);

Я. Галанові пощастило стати свідком і літописцем суду над головними воєнними злочинцями (Іст. укр. літ., II, 1956, 232);

*У порівн. Анеля підскочила і перелякалася, мов злочинець, зловлений на гарячім учинку (Фр., VI, 1951, 437).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злочинець — злочи́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. злочинець — юр. правопорушник, кн. беззаконник, ок. лихочинець; (тяжкий) лиходій, харцизяка, харцизник; (кривавий) душогуб, обр. Каїн; р. злочинник. Словник синонімів Караванського
  3. злочинець — [злочинеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. злочинець — -нця, ч. Особа, що вчинила злочин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. злочинець — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю. Словник синонімів української мови
  6. злочинець — Злочи́нець, -нця, -нцеві, -чи́нцю! -чи́нці, -нців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. злочинець — Злочинець, -нця м. Злодѣй, преступникъ. Мир. ХРВ. 55. Мкр. Г. 5. Злочинцеві всі дні сповняє туга. К. Іов. 33. Словник української мови Грінченка