1. Словник синонімів української мови

злочинець

ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю. Збанацький); Нелегка річ — серед п'ятисот непричетних до справи вказати на одного як на винного (Ірина Вільде); Винуватих не було. Одні скидали вину на других, а ті на інших (М. Коцюбинський); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (І. Нечуй-Левицький). — Пор. злочи́нець.

ЗЛОЧИ́НЕЦЬ (особа, яка вчинила злочин), ЗЛОВМИ́СНИК, ПРАВОПОРУ́ШНИК юр., ПЕРЕСТУ́ПНИК зах., ЗЛОЧИ́ННИК рідко; КРИМІНА́ЛЬНИК розм., КРИМІНАЛІ́СТ розм. рідше, КА́РНИК рідко (карний злочинець). Ішли (люди), прочісуючи кожне міжряддя, де міг притаїтись злочинець (О. Гончар); У кожному новому творі шукав (Булгарін) кримінал, а в особі автора бачив зловмисника (О. Полторацький); (Маня:) Прокуратор, урядуй далі, — яку кару виносиш для того переступника? (І. Франко); Кожному злочиннику кажуть, за віщо його судять, а вона не знає, за віщо їй кара (Л. Яновська); Почала (Тамара) їсти бурду, принесену двома кримінальниками у брудному відрі (А. Хижняк); — Бандит, криміналіст,.. — лаявся (Ференц) (О. Гончар); Вранці тільки печеним хлібом запахне — по шляху заманячить сіра пляма. Ближче — росте. Карники... (А. Головко). — Пор. 2. винува́тець.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злочинець — злочи́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. злочинець — юр. правопорушник, кн. беззаконник, ок. лихочинець; (тяжкий) лиходій, харцизяка, харцизник; (кривавий) душогуб, обр. Каїн; р. злочинник. Словник синонімів Караванського
  3. злочинець — [злочинеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. злочинець — -нця, ч. Особа, що вчинила злочин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. злочинець — Злочи́нець, -нця, -нцеві, -чи́нцю! -чи́нці, -нців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. злочинець — ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363); [Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  7. злочинець — Злочинець, -нця м. Злодѣй, преступникъ. Мир. ХРВ. 55. Мкр. Г. 5. Злочинцеві всі дні сповняє туга. К. Іов. 33. Словник української мови Грінченка