1. Орфоепічний словник української мови

злочинець

злочи́нець

[злочинеиц']

-н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злочинець — злочи́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. злочинець — юр. правопорушник, кн. беззаконник, ок. лихочинець; (тяжкий) лиходій, харцизяка, харцизник; (кривавий) душогуб, обр. Каїн; р. злочинник. Словник синонімів Караванського
  3. злочинець — -нця, ч. Особа, що вчинила злочин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. злочинець — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю. Словник синонімів української мови
  5. злочинець — Злочи́нець, -нця, -нцеві, -чи́нцю! -чи́нці, -нців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. злочинець — ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363); [Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  7. злочинець — Злочинець, -нця м. Злодѣй, преступникъ. Мир. ХРВ. 55. Мкр. Г. 5. Злочинцеві всі дні сповняє туга. К. Іов. 33. Словник української мови Грінченка