картати —
карта́ти: дѣлать наставленій, наказывать [ІФ,1890]
Словник з творів Івана Франка
картати —
карта́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
картати —
(гостро критикувати) брати в шори; знімати стружку з кого; протирати (драїти) з пісочком кого; накручувати хвоста кому, зневажл.; (докоряти, роз’яснюючи неправильність чи недостойність поведінки і т. ін.
Словник фразеологічних синонімів
картати —
див. дорікати; лаяти
Словник синонімів Вусика
картати —
[картатие] -айу, -айеиш
Орфоепічний словник української мови
картати —
-аю, -аєш, недок., перех. Гостро дорікати кому-небудь, лаяти когось; різко критикувати, осуджувати кого-, що-небудь. || Мучити, гризти (у 4 знач.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
картати —
ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...
Словник синонімів української мови
картати —
КАРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Гостро дорікати кому-небудь, лаяти когось; різко критикувати, осуджувати кого-, що-небудь. Він боїться з’явитися до матері без хліба і без грошей. Адже мати, напевне, картати буде його!.. (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
картати —
Карта́ти, -та́ю, -єш гл. Упрекать, корить, выговаривать. Ой догнав він Лемерівну, та й не б'є, тілько ж її словечками картає. Мет. 285. Такий гнівний, крий мати божа! Почав її словами картати. МВ. І. 99. Мене матінка зроду не била, все словом картала.
Словник української мови Грінченка