кила —
ки́ла́ іменник жіночого роду хвороба
Орфографічний словник української мови
кила —
-и, ж. 1》 розм., рідко. Те саме, що грижа I. 2》 Хвороба деяких рослин, що характеризується появою наростів на їх корінні.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кила —
КИ́ЛА́, ки́ли́, ж. 1. розм. Те саме, що гри́жа¹. – Ах, бідний, – хтось тихо простогнав у кутку. – То він же [Гопкало], мабуть, з килою (М. Руденко); Ось якось тягне він [Муравель] чергову дровиняку разів у ...
Словник української мови у 20 томах
кила —
Випинання внутрішніх органів під шкіру або до найближчих порожнин тіла; найчастіше паховинна к., к. промежинна чи пупкова.
Універсальний словник-енциклопедія
кила —
I. ГРИ́ЖА (хвороба; випнутий внаслідок неї внутрішній орган або його частина), ГИЛА́ розм., КИЛА́ розм. — Ти собі як хоч,.. а я в політику не мішаюсь; у мене грижа (О. Гончар); Ти у нас людина військова, на фронті був. А мені куди там? У мене — гила (І. Микитенко); Нажити килу.
Словник синонімів української мови
кила —
КИЛА́, и́, ж. 1. розм., рідко. Те саме, що гри́жа¹ — Ах, бідний,— хтось тихо простогнав у кутку.— То він же [Гопкало], мабуть, з килою (Руд., Остання шабля, 1959, 209). 2. Хвороба деяких рослин, що характеризується появою наростів на їх корінні.
Словник української мови в 11 томах
кила —
Кила, -ли ж. Грыжа. Грин. II. 121. Пот. III. 32.
Словник української мови Грінченка