кора —
-и, ж. 1》 Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. 2》 Верхній затверділий шар чого-небудь. Земна кора — верхня тверда оболонка земної кулі.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кора —
КО́РА, и, ж., мист. Тип скульптури раннього періоду в розвитку давньогрецького мистецтва (VII–VI ст. до н. е.) – статуя стрункої молодої жінки на повен зріст у довгому хітоні; жіночий аналог куроса.
Словник української мови у 20 томах
кора —
И, ж., нарк. Процес перед ангідрацією.
Словник сучасного українського сленгу
кора —
(-и) ж.; мол. Щось веселе (оповідь, пригода). БСРЖ, 278; ПСУМС, 36.
Словник жарґонної лексики української мови
кора —
Найдавніший тип грец. жіночої статуї, що зображує стоячу дівчину у довгому вбранні, часто з плодом, квіткою чи птахом у руці.
Універсальний словник-енциклопедія
кора —
КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О.
Словник синонімів української мови
кора —
КОРА́, и́, ж. 1. Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Н.-Лев., І, 1956, 54); Зелена жовна, причепившися до пня..
Словник української мови в 11 томах
кора —
кора (корія) (грец. — дівчина) Статуя жінки, зображеної у довгому хітоні та розташованої на високому постаменті (порівн. курос). Можливо зображалась жриця. Характерна для архаїчного мистецтва Стародавньої Греції. Інколи так називають підпору у вигляді дівочої статуї.
Архітектура і монументальне мистецтво
кора —
Кора, -ри ж. Кора. Короста ні велика, ні мала, як дубова кора. Ном. № 8163. ум. кірка.
Словник української мови Грінченка