кора
КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О. Досвітній); Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка — і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб); Земля почала тужавіти, взялася шкіркою (Григорій Тютюнник).
Словник синонімів української мови