кора

КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О. Досвітній); Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка — і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб); Земля почала тужавіти, взялася шкіркою (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кора — кора́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. кора — (з липи) луб, лико; (верхній шар чогось) оболонка. Словник синонімів Караванського
  3. кора — Кірка, кориця (засушена кора), корк (кора пробкового дуба), кожа, кожка, корга (хлібна скоринка), курлушка (верхня шкірка чогось), лико, луб, луб'я, лупина (кора берези), лут (лико з липи або з лози), лутє, лутина, луток, луття, оболона, оболонка... Словник синонімів Вусика
  4. кора — -и, ж. 1》 Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. 2》 Верхній затверділий шар чого-небудь. Земна кора — верхня тверда оболонка земної кулі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кора — КО́РА, и, ж., мист. Тип скульптури раннього періоду в розвитку давньогрецького мистецтва (VII–VI ст. до н. е.) – статуя стрункої молодої жінки на повен зріст у довгому хітоні; жіночий аналог куроса. Словник української мови у 20 томах
  6. кора — И, ж., нарк. Процес перед ангідрацією. Словник сучасного українського сленгу
  7. кора — (-и) ж.; мол. Щось веселе (оповідь, пригода). БСРЖ, 278; ПСУМС, 36. Словник жарґонної лексики української мови
  8. кора — Найдавніший тип грец. жіночої статуї, що зображує стоячу дівчину у довгому вбранні, часто з плодом, квіткою чи птахом у руці. Універсальний словник-енциклопедія
  9. кора — Кора́, -ри́, -рі́; ко́ри, кір Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. кора — КОРА́, и́, ж. 1. Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Н.-Лев., І, 1956, 54); Зелена жовна, причепившися до пня.. Словник української мови в 11 томах
  11. кора — кора (корія) (грец. — дівчина) Статуя жінки, зображеної у довгому хітоні та розташованої на високому постаменті (порівн. курос). Можливо зображалась жриця. Характерна для архаїчного мистецтва Стародавньої Греції. Інколи так називають підпору у вигляді дівочої статуї. Архітектура і монументальне мистецтво
  12. кора — Кора, -ри ж. Кора. Короста ні велика, ні мала, як дубова кора. Ном. № 8163. ум. кірка. Словник української мови Грінченка