кора

КОРА́, и́, ж.

1. Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин.

Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Н.-Лев., І, 1956, 54);

Зелена жовна, причепившися до пня.., довбала своїм залізним дзюбом кору (Фр., VI, 1951, 11);

Кора на стовбурі була шершава, з неї легко відколупувались невеличкі кусочки (Донч., IV, 1957, 172).

2. Верхній затверділий шар чого-небудь.

Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі, І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна (Л. Укр., І, 1951, 41);

Поверхня лави дуже швидко остигає. Вона утворює тверду кору, по якій можна ходити (Фіз. геогр., 5, 1956, 102);

*Образно. Все, що було доброго та живого в душі [Катрі], так перетрухло та перетліло, такою корою покрилося, що нічому вже не проломити її (Мирний, IV, 1955, 293).

∆ Земна́ кора́ — верхня тверда оболонка земної кулі.

На величезній частині поверхні Землі земна кора тверда й нерухома (Про вулкани.., 1955, 3);

Кора́ вели́ких півку́ль [головно́го мо́зку] — верхній шар головного мозку у вищих хребетних тварин і людини.

Відомо, що центральна нервова система, особливо її вищі відділи, кора великих півкуль і підкірка, регулюють усі функції організму тварин і людини та здійснюють зв’язок організму як єдиного цілого з навколишнім світом (Наука.., 5, 1959, 25).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кора — кора́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. кора — (з липи) луб, лико; (верхній шар чогось) оболонка. Словник синонімів Караванського
  3. кора — Кірка, кориця (засушена кора), корк (кора пробкового дуба), кожа, кожка, корга (хлібна скоринка), курлушка (верхня шкірка чогось), лико, луб, луб'я, лупина (кора берези), лут (лико з липи або з лози), лутє, лутина, луток, луття, оболона, оболонка... Словник синонімів Вусика
  4. кора — -и, ж. 1》 Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. 2》 Верхній затверділий шар чого-небудь. Земна кора — верхня тверда оболонка земної кулі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кора — КО́РА, и, ж., мист. Тип скульптури раннього періоду в розвитку давньогрецького мистецтва (VII–VI ст. до н. е.) – статуя стрункої молодої жінки на повен зріст у довгому хітоні; жіночий аналог куроса. Словник української мови у 20 томах
  6. кора — И, ж., нарк. Процес перед ангідрацією. Словник сучасного українського сленгу
  7. кора — (-и) ж.; мол. Щось веселе (оповідь, пригода). БСРЖ, 278; ПСУМС, 36. Словник жарґонної лексики української мови
  8. кора — Найдавніший тип грец. жіночої статуї, що зображує стоячу дівчину у довгому вбранні, часто з плодом, квіткою чи птахом у руці. Універсальний словник-енциклопедія
  9. кора — КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О. Словник синонімів української мови
  10. кора — Кора́, -ри́, -рі́; ко́ри, кір Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. кора — кора (корія) (грец. — дівчина) Статуя жінки, зображеної у довгому хітоні та розташованої на високому постаменті (порівн. курос). Можливо зображалась жриця. Характерна для архаїчного мистецтва Стародавньої Греції. Інколи так називають підпору у вигляді дівочої статуї. Архітектура і монументальне мистецтво
  12. кора — Кора, -ри ж. Кора. Короста ні велика, ні мала, як дубова кора. Ном. № 8163. ум. кірка. Словник української мови Грінченка