мести —
мести́ дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
мести —
[меисти] меиту, меитеш, меитеимо, меитеите; мин. м'іў, меила; нак. меити, меит'іт'
Орфоепічний словник української мови
мести —
мету, метеш; мин. ч. мів, мела, мело; наказ. сп. мети, метім (метімо), метіть; недок. 1》 перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. || чим.
Великий тлумачний словник сучасної мови
мести —
МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. що і без дод. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати.
Словник української мови у 20 томах
мести —
мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський).
Фразеологічний словник української мови
мести —
МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати.
Словник української мови в 11 томах
мести —
Мести, мету, -те́ш гл. 1) Мести. Піднялось така хуґа: світу не видно, — мете. Рудч. Ск. II. 206. 2) Мести, выметать. Три дні хати не мела, не вмивалася. Чуб.
Словник української мови Грінченка