рука

ф. лапа; (права) правиця, ур. десна, П. найближчий помічник, (ліва) лівиця, шульга; (листа) почерк; (залізна) влада; ЖМ. протекція, блат; мн. РУКИ, робоча сила, РОБІТНИКИ; рученя, рученька, ручиця, ручка.

Значення в інших словниках

1. рука — рука́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири руки́  Орфографічний словник української мови
2. рука — Рука́. У сполученнях: ● З вільної руки — вільно, на свій власний розсуд, самовільно. Винаєм мита, ятки, карт, цвинтаря, пропінацийного додатку громадского і т. п. повинен відбувати ся за ліцитациєю, та се все віднаймає ся з вільної руки (Б.  Українська літературна мова на Буковині
3. рука — (руки), десна (права рука), десниця, клешні, кукса (знівечена рука), лабети, лапа, лапи, лаписька, лапища, лапище, лапка, лапки, лапонька, лапоньки, лапочка, лапочки, лівиця, мацак, мацаки, мацальця, правиця, руця (дит.  Словник синонімів Вусика
4. рука — [рука] -ки, д. і м. руц'і, зн. (за) руку, мн. рукие, рук, д. -кам дв'і руки  Орфоепічний словник української мови
5. рука — -и, ж. 1》 Кожна з двох верхніх кінцівок людини від плечового суглоба до кінчиків пальців. || Частина цієї кінцівки від зап'ястка до кінчиків пальців; кисть. || Кожна з двох передніх кінцівок мавпи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. рука — РУКА́, и́, ж. 1. Кожна з двох верхніх кінцівок людини від плечового суглоба до кінчиків пальців. Сидить батько кінець стола, На руки схилився (Т. Шевченко); Входила прачка .. Заголені по лікоть руки, вогкі й червоні, звисали по обох боках (М.  Словник української мови у 20 томах
7. рука — рука́ : ◊ є що в ру́ку взя́ти про велику, важку чи об'ємну річ (ср, ст): Пане, то є що в руку взяти (Тарнавський З.) ◊ з пе́ршої руки́ від очевидця (ст): Моя мама, що довідалася про це “з першої руки” (тобто від мене), сказала: “Стах бідний...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. рука — Аби з рук збути. Про байдужнього, що не робить діла як слід. Білі руки роботи бояться. Докір панам. Білі руки, чужі труди люблять. Пани живуть працею хліборобів та робітників. Був у добрих руках. Держали його остро, та не давали волі. Взяв добре в руки.  Приповідки або українсько-народня філософія
9. рука — И, ж. Своя людина, протекція. В неї рука гарна у верхах. ◇ Мати руку — мати протекторат.  Словник сучасного українського сленгу
10. рука — син. граби, грабки, граблі, кеглі.  Словник жарґонної лексики української мови
11. рука — Частина верхньої кінцівки; частини р.: зап'ястя, п'ясть, пальці; термін використовується переважно стосовно до приматів.  Універсальний словник-енциклопедія
12. рука — (аж) гори́ть (кипи́ть) у рука́х (під рука́ми) у кого, у чиїх, під чиїми, перев. зі сл. робо́та, ді́ло і т. ін. Виконується, здійснюється і т. ін. швидко й успішно. Тепер усе горіло в його руках.  Фразеологічний словник української мови
13. рука — ВЛА́ДА (політичне панування, право керувати державою); КЕРМО́ поет., СТЕРНО́ поет., КОРМИ́ЛО поет., заст., ВЛАСТЬ заст., ДЕРЖА́ВА заст.; ВСЕВЛА́ДДЯ, ДИКТАТУ́РА (необмежена); КОРО́НА (монархічна); РУКА́ (як символ влади).  Словник синонімів української мови
14. рука — Рука́, -ки́, -ці́; ру́ки, рук. Дві (три) руки́ і дві (три) руці́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
15. рука — РУКА́, и́, ж. 1. Кожна з двох верхніх кінцівок людини від плечового суглоба до кінчиків пальців. Сидить батько кінець стола, На руки схилився (Шевч., І, 1963, 25); Входила прачка.. Заголені по лікоть руки, вогкі й червоні, звисали по обох боках (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
16. рука — Рука, -ки мн. ч. руки и руці, ж. Кожна рука до себе горне. Ном. Не в'яжіте Касі руці. Чуб. V. 910. до рук. Въ руки. Забрав нас до рук. Стор. II. 208. Чи ти давав мені його до рук? Левиц. Пов. 59. руку давати. Подавать руку.  Словник української мови Грінченка