спричиняти

Викликати, зумовлювати, зумовляти, спричинятися до; (муку) ЗАВДАВАТИ, заподіювати; спричинювати.

Значення в інших словниках

1. спричиняти — спричиня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. спричиняти — [сприечиен’атие] -н'айу, -н'айеиш  Орфоепічний словник української мови
3. спричиняти — -яю, -яєш і спричинювати, -юю, -юєш, недок., спричинити, -чиню, -чиниш, док., перех. 1》 Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. || Сприяти чому-небудь. || Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. 2》 Бути наслідком чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. спричиняти — СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що. 1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. – Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени.  Словник української мови у 20 томах
5. спричиняти — ВИКЛИКА́ТИ (сприяти виникненню, появі в когось певного почуття, настрою, стану), ЗБУ́ДЖУВАТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИ, БУДИ́ТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, НАВІВА́ТИ, НАВІ́ЮВАТИ, НАВО́ДИТИ, ПІДІЙМА́ТИ (ПІДНІМА́ТИ), РОДИ́ТИ, ЗРО́ДЖУВАТИ, НАРО́ДЖУВАТИ, ВСЕЛЯ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ...  Словник синонімів української мови
6. спричиняти — СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех. 1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. — Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени.  Словник української мови в 11 томах