слава —
сла́ва іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
слава —
СЛАВА – НЕСЛАВА Слава. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті; репутація; чутка тощо.
Літературне слововживання
слава —
1. Частина, на які поділено кафизми; статія; 2. Славослів'я "Слава Отцю і Сину і Святому Духові", яке завершує кожну статтю кафизми; 3. Те саме, що славослів'я мале
Словник церковно-обрядової термінології
слава —
див. вигадка; наклеп; ура
Словник синонімів Вусика
слава —
Слава — браво — ура Слово слава здебільшого виступає в функції іменника: «Гей ну, хлопці, до зброї — на герць погуляти, слави здобувати!» (історична пісня).
«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
слава —
-и, ж. 1》 Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. || кого. Відомість кого-небудь у певній сфері. || Доблесні діла, героїчні подвиги. || чого, чия.
Великий тлумачний словник сучасної мови
слава —
СЛА́ВА, и, ж. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (прислів'я); Не для слави, – для вас, мої браття...
Словник української мови у 20 томах
слава —
Добра слава лежить, а лиха далеко біжить. Добра слава про людину не так швидко розходиться, як погана. Пустили лиху славу про неї. Лихо говорять про неї. Слава Богу, що зломив лиш ногу.
Приповідки або українсько-народня філософія
слава —
сла́ва уві́нчує (укрива́є, покрива́є) / увінча́ла (укри́ла, покри́ла) кого, що. Хто-, що-небудь стає відомим, славнозвісним. Заслужена слава увінчала перші успіхи нового лікаря, і до нього почали приходити пацієнти (Л.
Фразеологічний словник української мови
слава —
СЛА́ВА, и, ж. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Укр.. присл..
Словник української мови в 11 томах