воркувати —
воркува́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
воркувати —
-ую, -уєш, недок. 1》 Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2》 перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
воркувати —
ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім'я, І сиза горлиця воркує (Я.
Словник української мови у 20 томах
воркувати —
ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л.
Словник синонімів української мови
воркувати —
ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім’я, І сиза горлиця воркує (Щог., Поезії, 1958, 320); В гущині воркує голубка, лящить соловей (Горд., І, 1959, 473); *Образно.
Словник української мови в 11 томах
воркувати —
Воркува́ти, -ку́ю, -єш гл. Ворковать. Чого, серце, як голубка, день і ніч воркує? Шевч. 43. Воркувала горлиця у садку. Гліб. 49.
Словник української мови Грінченка