Значення в інших словниках
-
громило —
громи́ло іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
громило —
-а, ч. Той, хто громить що-небудь, катує когось, здійснює погроми, чинить звірства.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
громило —
див. бандит, урвиголова
Словник чужослів Павло Штепа
-
громило —
(-а) с. і ч.; крим. 1. Бандит. Та що це?! Позаду громил зненацька виростає силует "десятки". Христина! (С. Бортніков, Чистильник). ЯБМ, 1, 247. 2. Великий, дужий чоловік. СЖЗ, 33; ЯБМ, 1, 247.
Словник жарґонної лексики української мови
-
громило —
НАСИ́ЛЬНИК (той, хто чинить насильства щодо кого-небудь); РОЗБІ́ЙНИК підсил., БАНДИ́Т підсил., ГОЛОВОРІ́З підсил., ГРОМИ́ЛО підсил., РОЗБИША́КА підсил. розм., ПІРА́Т рідше, БАШИБУЗУ́К заст. (той, хто чинить насильства, здирства, утиски, звірства і т. ін.
Словник синонімів української мови
-
громило —
ГРОМИ́ЛО, а, ч. Той, хто громить що-небудь, катує когось, здійснює погроми, чинить звірства. Гітлер, вбивця і громило, Налетів війни конем… Та радянська дужа сила Так ударила вогнем, Що прийшлось на битій шкапі Гаду ноги волокти (С. Ол., Вибр., 1957, 374).
Словник української мови в 11 томах