Значення в інших словниках
-
двійник —
двійни́к іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
двійник —
-а, ч. 1》 Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. || Друга половина за уявного роздвоєння особи. 2》 перен. Ідейно і духовно споріднений. 3》 тільки мн. Спарені предмети. || мисл. Те саме, що б'юксфлінт.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
двійник —
ПОДО́БА (щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось), ПОДОБИ́ЗНА, О́БРАЗ, КО́ПІЯ, ДУБЛІКА́Т, ДВІЙНИ́К (дуже схоже); НА́ТЯК (те, що нагадує собою когось, щось).
Словник синонімів української мови
-
двійник —
ДВІЙНИ́К, а́, ч. 1. Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. Потім пригадала [Ліза], що Віра аж ніяк не вродливіша за неї, бо була її абсолютним двійником, і засміялася (Руд., Вітер.., 1958,128); *У порівн.
Словник української мови в 11 томах
-
двійник —
Двійник, -ка м. У сусальщиковъ и золотильщиковъ по дереву: листки позолоченнаго серебра. --------------- Двійник, -ка м. Сортъ миски около семи вершковъ въ діаметрѣ. Вас. 181.
Словник української мови Грінченка