двійник

двійни́к

-а, ч.

1》 Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою.

|| Друга половина за уявного роздвоєння особи.

2》 перен. Ідейно і духовно споріднений.

3》 тільки мн. Спарені предмети.

|| мисл. Те саме, що б'юксфлінт.

Значення в інших словниках

1. двійник — двійни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. двійник — див. схожий  Словник синонімів Вусика
3. двійник — ПОДО́БА (щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось), ПОДОБИ́ЗНА, О́БРАЗ, КО́ПІЯ, ДУБЛІКА́Т, ДВІЙНИ́К (дуже схоже); НА́ТЯК (те, що нагадує собою когось, щось).  Словник синонімів української мови
4. двійник — ДВІЙНИ́К, а́, ч. 1. Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. Потім пригадала [Ліза], що Віра аж ніяк не вродливіша за неї, бо була її абсолютним двійником, і засміялася (Руд., Вітер.., 1958,128); *У порівн.  Словник української мови в 11 томах
5. двійник — Двійник, -ка м. У сусальщиковъ и золотильщиковъ по дереву: листки позолоченнаго серебра. --------------- Двійник, -ка м. Сортъ миски около семи вершковъ въ діаметрѣ. Вас. 181.  Словник української мови Грінченка