Значення в інших словниках
-
звичка —
Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні? Вони близькі значенням і за суттю певною мірою переплітаються. Однак не тотожні. Звичай – правила гідної громадської поведінки, що побутують у того чи того народу, суспільної групи, колективу, а також давній...
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
-
звичка —
зви́чка іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
-
звичка —
[звичка] -чкие, д. і м. -иц':і, р. мн. -чок
Орфоепічний словник української мови
-
звичка —
-и, ж. 1》 Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. || Властивість вдачі, характеру. 2》 Уміння, навичка, набуті тренуванням, тривалим досвідом. 3》 рідко.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
звичка —
ЗВИ́ЧАЙ (загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у житті, побуті якогось народу, колективу, сім'ї і т. ін. і передаються наступним поколінням), ТРАДИ́ЦІЯ, ЗАВО́Д (ЗАВІ́Д) розм., НО́РОВ розм., ПОВЕДЕ́НЦІЯ розм., ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт.
Словник синонімів української мови
-
звичка —
Зви́чка, -чки, -чці; зви́чки, -чок
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
звичка —
ЗВИ́ЧКА, и, ж. 1. Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв.
Словник української мови в 11 томах
-
звичка —
Зви́чка, -ки ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. І. 116.
Словник української мови Грінченка