звичка

зви́чка

-и, ж.

1》 Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь.

|| Властивість вдачі, характеру.

2》 Уміння, навичка, набуті тренуванням, тривалим досвідом.

3》 рідко. Те саме, що звичай 1).

4》 до чого, рідко. Те саме, що звикання.

Значення в інших словниках

1. звичка — Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні? Вони близькі значенням і за суттю певною мірою переплітаються. Однак не тотожні. Звичай – правила гідної громадської поведінки, що побутують у того чи того народу, суспільної групи, колективу, а також давній...  «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
2. звичка — зви́чка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. звичка — див. звичай  Словник синонімів Вусика
4. звичка — [звичка] -чкие, д. і м. -иц':і, р. мн. -чок  Орфоепічний словник української мови
5. звичка — ЗВИ́ЧАЙ (загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у житті, побуті якогось народу, колективу, сім'ї і т. ін. і передаються наступним поколінням), ТРАДИ́ЦІЯ, ЗАВО́Д (ЗАВІ́Д) розм., НО́РОВ розм., ПОВЕДЕ́НЦІЯ розм., ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт.  Словник синонімів української мови
6. звичка — Зви́чка, -чки, -чці; зви́чки, -чок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. звичка — ЗВИ́ЧКА, и, ж. 1. Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах
8. звичка — Зви́чка, -ки ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. І. 116.  Словник української мови Грінченка