мурмило —
мурми́ло іменник чоловічого або середнього роду, істота зневажл.
Орфографічний словник української мови
мурмило —
МУРЛО, див. МУГИР.
Словник синонімів Караванського
мурмило —
-а, ч. і с., зневажл. 1》 лайл. Груба, невихована людина. 2》 Похмура, непривітна, замкнена людина; відлюдько.
Великий тлумачний словник сучасної мови
мурмило —
МУРМИ́ЛО, а, ч., зневажл. і лайл. 1. Груба, невихована людина. – Іди ж, кажу, та сій! Не мимри там під ніс! Аби лиш, Господи, на ниві нам вродило, То буде нам і всім... Чи чуєш ти, мурмило! (П. Гулак-Артемовський). 2. Похмура, непривітна, замкнена людина; відлюдько.
Словник української мови у 20 томах
мурмило —
мурми́ло насуплена, похмура людина (ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
мурмило —
МУРМИ́ЛО, а, ч., зневажл. і. лайл. Груба, невихована людина. — Іди ж, кажу, та сій! Не мимри там під ніс! Аби лиш, господи, на ниві нам вродило, То буде нам і всім… Чи чуєш ти, мурмило! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 59). 2. Похмура, непривітна, замкнена людина; відлюдько.
Словник української мови в 11 томах
мурмило —
Мурмило, -ла м. = мурло. Чи чуєш ти, мурмило? Гул.-Арт.(О. 1861. III. 94.).
Словник української мови Грінченка