вітер

Рух повітря відносно поверхні Землі; на земній кулі спостерігаються постійні вітри як глобального характеру (пасати, мусони), так і локальні, пов'язані зі специфічним ландшафтом певної місцевості (бриз, фен, бора); швидкість в. вимірюється ареометром або визначається згідно зі шкалою Бофорта.

Значення в інших словниках

1. вітер — (природній рух повітря) поет, вітровій, (сильний) буревій, борвій, (легкий) легіт, (сухий) суховій, (береговий) бриз.  Словник синонімів Полюги
2. вітер — ві́тер іменник чоловічого роду форма 'вітра' вживається у фразеологізмі  Орфографічний словник української мови
3. вітер — Вітровій, (дужий) борвій, буревій. (легенький) тиховій, зефір, бриз, легіт, з. павітер; (холодний) сівер|ко|; (сухий) суховій; (степовий) д. степовик; (з піском у пустелі) самум; вітрець, вітрик, вітронько, вітрюга, вітрюган, вітрило, вітрисько, вітрище, вітровище; ВІТРИ, (у тропіках) пасати.  Словник синонімів Караванського
4. вітер — [в’ітеир] -тру, м. (на) -тр'і, мн. в'ітрие/в'ітри, в'ітр'іў, д. -трам  Орфоепічний словник української мови
5. вітер — -тру, ч. 1》 Рух потоку атмосферного повітря в горизонтальному напрямі. 2》 Потік заряджених частинок, плазми в космічному просторі. Сонячний вітер.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. вітер — ВІ́ТЕР, тру, ч. 1. Рух повітря відносно земної поверхні, викликаний нерівномірним розподілом атмосферного тиску і спрямований із зони високого тиску до зони низького. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Т.  Словник української мови у 20 томах
7. вітер — вітер: ◊ іти́ на сто вітрів іти світ за очі (ст): Коли б котрий інший це мав зробити, то міг іти на сто вітрів і ніколи не вертати (Шухевич) ◊ летіти як ві́тер → летіти ◊ сця́ти на ві́тер → сцяти ◊ трима́йся вітру → тримайся  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. вітер — Бідному усе вітер в очі. Бідний усе має перепони в житті. Вітру не зіпреш. Більшої сили над свою, не побориш. Лихого не вдержиш від зла. Дивиться, звідки вітер віє. Безхарактерний там лиш пристає, де користь для нього є. Доганяй вітра в полі.  Приповідки або українсько-народня філософія
9. вітер — Бігун, біловій (під час цвітіння садів), бриз (солоний вітер), борвій, буйненький (поет.), буйнесенький, буйний, буйновій, бур, буран, буревій, бурхайло, буря, валовик (верхній вітер узимку), верховик (півн.-сх.  Словник синонімів Вусика
10. вітер — вали́тися (па́дати) від ві́тру. Бути знесиленим, дуже виснаженим, слабим. А як вийду за ворота,— Од вітру валюся (П. Чубинський); Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться (М. Коцюбинський); — Куди тобі пішки: від вітру валишся (О.  Фразеологічний словник української мови
11. вітер — ВІ́ТЕР (більший або менший рух повітря в горизонтальному напрямі), ВІТРОВІ́Й поет., ВІТРИ́ЛО фольк.; ЛЕ́ГІТ (легкий вітерець), ЛЕГКОВІ́Й поет.  Словник синонімів української мови
12. вітер — Ві́тер, -тру, -трові; ві́три́, -трі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
13. вітер — ВІ́ТЕР, тру, ч. Більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Шевч., І, 1951, 3); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Панч, II, 1956, 433); *У порівн.  Словник української мови в 11 томах