вітер
ВІ́ТЕР, тру, ч. Більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі.
Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Шевч., І, 1951, 3);
Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Панч, II, 1956, 433);
*У порівн. Вхопила вона ту мітлу і вітром за ним (Вас., II, 1959, 313).
◊ Вали́тися від ві́тру див. вали́тися;
Ві́тер у голові́ [гра́є] в кого — хтось легковажний, несерйозний.
А парубки тії — сказано, вітер у голові, молодії —видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи (Вовчок, І, 1955, 87);
Так що ж це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грав, і він просто вигадує? (Коз., Гарячі руки, 1960, 21);
Ві́тер сви́ще (свисті́в, гуде>́) у кише́нях — нема (не було) грошей.
В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях (Н.-Лев., IV, 1956, 226);
— Сухарі вийшли, махорки катма, вітер у кишенях гуде… (Гончар, Таврія, 1952, 78);
Ві́тром підби́тий (підши́тий):
а) про благенький одяг.
Вітром підшита свитина, літня китайчата хустка не дуже десь гріли (Коцюб., І, 1955, 453);
б) про несерйозну, легковажну людину;
Зві́дки ві́тер ві́є — від кого йде думка, погляд і т. ін.
Галя почула, звідки вітер віє, куди хилить… (Мирний, III, 1954, 286);
Ки́дати (пуска́ти і т. ін.) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) — даром, марно витрачати гроші, заробіток тощо.
[Герміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л. Укр., III, 1952, 419);
Він.. гроші на вітер пускав (Мур., Бук. повість, 1957, 7);
Куди́ ві́тер ві́є (дме):
а) у чому, власне, справа;
Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими, очима (Чаб., Тече вода.., 1961, 161);
б) про непослідовність у чиїй-небудь поведінці, думках, політиці. Лови́ти вітри́ — бути неуважним.
Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди (Кв.-Осн., II, 1956, 66);
На ві́тер говори́ти (ки́дати слова́ і т. ін.) — даремно, марно говорити.
[Марусяк:] Бо знай, небого, я На вітер говорить не вмію (Фр., IX, 1952, 313);
На [всі] чоти́ри вітри́ — куди хоч, у будь-який бік.
Йди на чотири вітри (Укр.. присл.., 1955, 310);
Пішло́ (піде́) з (за) ві́тром — пропало (пропаде);
Шука́ти (лови́ти і т. ін.) ві́тра в по́лі — даремно шукати кого-, що-небудь.
Така вона була, панночка тая, що присягала "любитиму", наче "на добридень" віталася. А по добридню та й шуги! Бувайте здорові, шукайте вітра в полі!.. (Вовчок, І, 1955, 378);
Яки́м ві́тром (яки́ми вітра́ми) [занесло́]? — яким способом, з якої причини, з якою метою з’явився (з’явилися), яка потреба привела?
[Юркевич:] Ви тут? Яким вас вітром сюди занесло? (Коч., І, 1956, 599).
Словник української мови (СУМ-11)