вітерець
ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю, ч. Зменш.-пестл. до ві́тер.
Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Вовчок, І, 1955, 48);
В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (Кучер, Чорноморці, 1956, 111).
Словник української мови (СУМ-11)