вітерець
ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю́, ч.
1. Зменш. до ві́тер 1, 2.
Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Марко Вовчок);
В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (В. Кучер);
З Гралтайських Меж іще прилетів сіверкий вітерець (М. Хвильовий);
Ніч така гарна. Вітерець з-над моря повіває (Б. Лепкий).
2. перен. Перші ознаки позитивних змін, оновлення в житті, діяльності кого-, чого-небудь.
Прийшла якась нова дичавина, і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіатщини, і тільки зрідка проривалися молоді вітерці. Тоді почала вірити, що десь живуть інші люди (М. Хвильовий).
Відбере́жний ві́тер (вітере́ць) див. ві́тер.
◇ (1) З вітерце́м (з ві́тром), зі сл. їхати, прокатати і т. ін. – на великій швидкості.
Танки мчали легко, .. з вітром (Я. Качура);
– Тату, ви ж обіцяли нас прокатати з вітерцем! – нагадує Іван (М. Стельмах);
– А приїждже товариство запросило Єльку по Дніпру прокататись з вітерцем (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)