вітерець —
вітере́ць іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
вітерець —
-рцю, ч. Зменш.-пестл. до вітер.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вітерець —
ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю́, ч. 1. Зменш. до ві́тер 1, 2. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Марко Вовчок); В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (В. Кучер); З Гралтайських Меж іще прилетів сіверкий вітерець (М.
Словник української мови у 20 томах
вітерець —
ві́тер у голові́ (гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)) у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А.
Фразеологічний словник української мови
вітерець —
ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю, ч. Зменш.-пестл. до ві́тер. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Вовчок, І, 1955, 48); В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (Кучер, Чорноморці, 1956, 111).
Словник української мови в 11 томах